Місіонерська поїздка в Таїланд

«Ми можемо бути місіонерами тут, в нашому місті. Просто щоб це зрозуміти, нам довелося поїхати в Таїланд». Інтерв’ю з українськими місіонерами.

Служіння, або місія - це те, до чого нас визначив Господь. Кожного дня ми служимо людям по-різному, і служіння кожного має на меті одне - прославити Бога. Нещодавно наші друзі поїхали з місіонерською програмою до Таїланду, де мали змогу послужити там своїми знаннями та вміннями та навчитися багато чого нового. Більше про поїздку читайте далі;)Thailand

- Розкажіть, з чого почалась поїздка?

- Що привело нас туди? Це була молитва, і я відчув, що коли приїхав до України, я маю підготовувати місіонерів, а не просто бути одним із них та допомагати іншим бути місіонерами, – говорить Ден Сцебел. – Я почав молитися і питати Бога де саме, а коли я повернувся назад до Канади, то зміг зустрітися з Браяном і Карен. Ми поговорили трішки про те, що вони роблять у Таїланді. Тоді я зрозумів, що це була б хороша можливість, щоб взяти людей і відвідати Таїланд. Спочатку я поділився з цією ідеєю з Еббі і почав молитися про те, кого вибрати у цю поїздку. Коли я говорив з різними людьми, то помітив у їхніх серцях  пристрасть робити добрі справи.

- Як довго планувалася подорож?

- Ми говорили з ними цілий рік, але  підготовку почали за півроку. Графік постійно змінювався, але конкретно ми нічого не знали окрім як білети, страхування, підготовка ігор. Ми робили дуже маленькі речі від себе, а Бог вів далі, – каже Ден Сцебел. Загалом подорож тривала 2 тижні.

- Де і кому ви допомагали?

- Ми були в різних школах, відвідували англійський клуб, який проходить у приміщенні церкви, де допомагали вчити дітей англійської, були в госпіталі, фарбували паркан школи-інтернат – школи, де діти живуть постійно. У цій школі ми проводили поклоніння, де співали з ними пісні. Також ми проводили молитовну прогулянку: відвідували різні буддистські храми, молилися над ними. Було навіть таке, що Бог вів нас і знайомив нас із монахами, які зазвичай, як ми чули, дуже закриті люди, але коли ми прийшли і вони були відкриті та готові до спілкування. Бог вів кожної миті та кожної секунди, – розповідає Еббі Фергюсон.

- Який рівень освіти та медицини у Таїланді?

- Дуже низький. Клініка, в якій ми були дуже хороша, але вона приватна, тому ми не можемо порівнювати її із державними. Більшість шкіл, в яких ми були, були в горах чи у сільських поселеннях або це були школи-інтернати і далеко від міста. У них немає такого, щоб на англійській акцентували дуже велику увагу. Тому рівень англійської дуже низький. Як Браян нам пояснював, у них є Союз Азіатських країн, де якщо ти знаєш англійську мову, ти можеш поїхати працювати і отримувати нормальні гроші, отримувати нормальну освіту. Але рівень англійської у Таїланді дуже низький, один із найнижчих. На жаль, вони не мають змоги навчатись англійської через брак вчителів, – каже Анастасія Стьопочкіна.

Thailand- Що найбільше вас вразило у тайській культурі?

- Найбільше мене дійсно вразили люди: вони настільки гостинні, при тому що я досі намагаюся зрозуміти цю культуру хоч трішки, але це доволі складно, тому що з одного боку в них є те, що йде із буддизму. Буддизм - це доволі цікава філософія, дуже заплутана, - каже Анастасія Ломака.

- Зі сторони буддизму їхнє життя дуже сильно відрізняється від нашого. Вони живуть з надією на нове життя, при цьому якось стараються «заробити» на нього хорошою кармою, але при тому вони не допомагають своїм ближнім і якісь подібні речі. Але при цьому ці люди доволі відкриті у вивченні чогось нового. Вони завжди у пошуку якоїсь істини. Я ніколи раніше не думала, що досі є золоті ідоли, яким поклоняються. Коли ми заходили у їхній храм, то бачили Будду і всі решта ідолів і ти розумієш, що перед тобою стоїть ідол. У такі моменти ти розумієш наскільки багато ще є роботи. Те що для них є привичне - зовсім незвичне для інших людей. Ну і звичайно діти. Вони як сонечки.

- Що цікаво про їхню культуру - вони дуже зациклені на самих собі, тому що вони намагаються отримати кращу карму роблячи багато різних справ, «заслужити» хорошу карму, – ділиться Еббі Фергюсон.

- Також цікавим є те, що в них немає тісних взаємостосунків у сім’ї, як є тут. Немає такої близькості між батьками та дитиною як тут, – зазначає Маша Чебуракова.

- Вони дуже усміхнений народ. Таїланд ще називають «країною тисячі посмішок» і вони дуже шанують інших людей. Кожен вклоняється один одному при привітанні і залежно від віку тим нижчим буде поклін, – вказує Ден Сцебел.

- Я більше про буддизм, мені здається що це цікаво. Мене здивувала їхня віра. Монахи виходять зранку із посудиною для їжі і люди дають їм їжу, а вони моляться за них. Тобто вони не купують їжу - вони просто з вірою йдуть зранку з посудиною і якщо їм дали їжу- вони їдять, якщо не дали- вони не їдять цілий день. Це потребує дуже великої та сильної віри. Як на мене було дуже сумно спостерігати за тим, що вони мають таку сильну віру і не мають якоїсь такої відповіді. Коли багато християн мають віру в 2 рази менше, але Бог їм відповідає. Мене цей момент змусив задуматися над моєю вірою про те, як я довіряю Богу, про те, як я готова довіряти Йому. Я впевнена в тому, що це Бог годує їх. Якщо Бог годує їх, які вірять у золотих тельців, то чому Він не може зробити це зі мною в якихось сферах мого життя? Вони приймають швидко думки, але я не можу сказати, що можуть швидко змінити свою думку. Суть в тому, які запитання вони собі ставлять. Мабуть суть полягає в тому, щоб вони навчилися самі шукати запитання, – стверджує Катерина Кузик

- Де працюють тайці?

- У них є багато ферм, також вони працюють на полях, базарах, туризм. Найбільший заробіток їм приносять туристи, а саме: розваги, оренда мотобайків. Також ми були на плантації кави, де працює двоє братів. Вони 20% кави імпортують на фірми. В них працює багато людей в таких кавових виробництвах, – говорить Анастасія Стьопочкина.

- Як жителі відносилися до вас як до іноземців?

- Дуже привітно, вони всі посміхаються. Здається, ми жодного разу не зустріли похмурого тайця. Вони всі дуже привітні і радісні. Я думаю, це пов’язано з тим, що ми були в тих місцях, де Карен і Браян уже були і служили. І через ці взаємовідносини, які вони будували нас приймали. Вони навіть дозволили нам молитися в класах, лікарні», – каже Еббі Фергюсон, - У Таїланді лише 1% християн, більшість буддистів – 95%. Ми мали змогу говорити з багатьма людьми в хостелах, де ми зупинялися, тому ми мали змогу говорити їм про Христа. Дуже багато людей подорожують до Таїланду у пошуках миру, і ми могли поділитися з ними нашим життям і як ми можемо мати мир.

- Чи поширюється християнство у Таїланді?

- Взагалі не поширюється. Нам Карен і Браян розповідали, що як 20 років назад так і зараз залишається 1%. Тобто взагалі не змінюється та немає приросту.

- Розкажіть більше про сім’ю Карен і Браяна.

- Браян – професійний шеф-кухар, Карен – працювала у бізнес-туризмі. За 6 років вони об’їздили майже всю піденно-східну Азію і це було просто як відпочинок. Через деякий час вони поїхали у місіонерську поїздку. Коли вони побачили, що там відбувається - вони почули поклик від Бога, що мають їхати у повноцінну місію. І вони зробили так, як і я - вони продали все і переїхали у Таїланд і працюють у проекті World Wide Life Humanitarian де працють сьогодні над багатьма проектами., – доповідає Ден Сцебел.

- Мені здається, що вони дуже хороший приклад для будь-кого і для нас дуже великим відкриттям стало те, що в них немає своїх власних дітей і при цьому вони виховують 6 дівчат. 6 дівчат під одним дахом і плюс 3 собаки, і всі підлітки, і англійською вони майже не говорять, – згадує Анастасія Стьопочкина.

- Більшість людей в Таїланді знають дві мови: тайська і мова племен. Мене дуже вразило як дівчата взаємодіють між собою. В них дуже різні історії, але вони  знають підхід один до одного, спілкуються, – каже Маша Чебуракова.

- Бог послав нас не з нашими власними цілями, що ми маємо щось там закінчити зробити, але ми мали підтримати те, що почали уже Браян і Карен. У них дуже багато проектів і ми приходили у кожен з цих проектів і намагалися підтримати їх і принести Божу любов, енергію у всі ці місця. Вони працюють у різних школах, вони приймають їх або із сексуального рабства або із дитячих будинків. Вони також намагаються підтримати шкільну інфраструктуру, вони шукають різні матеріали у школу. У них є англійський клуб і вони починають нові проекти, – розказує Еббі Фергюсон.

- Як Бог благословляв вас у цій поїздці?

- Перше - відносини між нами. Ми вчилися бути єдиними. Друге - я не знала, що я маю робити, але якось обставини складались так, що потреба у допомозі була. Це схоже на те, що ти ніби йдеш на осліп і Бог ніби лампочку запалював на місцях «треба щось зробити» – ділиться Діана Олійник.

- Дійсно, наскільки важливий момент єдності команди. Ми настільки здружились всі змогли служити як одне ціле. Не було жодного конфлікту, ми могли повністю сфокусуватись на служінні, а не на нас самих. У таких моментах бачиш Бога у кожній маленькій ситуації, – говорить Маша Чебуракова. - Навіть коли ми з Катьою фарбували паркан і дуже хотілося пити, але жодна з нас не взяла воду. Я просто повертаюся і бачу як в цей момент переді мною стоїть маленька дівчинка разом із підносом  із стаканчиками води. Таких моментів було ще дуже і дуже багато, і треба лише навчитися помічати їх.

- Я бачила благословіння ще з першого дня нашої подорожі до сьогоднішнього дня. Господь провів і у фінансовому плані, і у відносинах, навіть у погоді. Чесно кажучи я дуже переживала , коли Ден сказав мені, що там десь 35 градусів і вологість 50% відсотків. Я думала, що буде постійний дощ. Але на щастя було  дуже мало дощів, навіть Браян казав, що для цього сезону така кількість опадів дуже мала. Дуже хочеться, щоб ці люди пізнали Христа, – каже Анастасія Ломако.

- Ми декілька днів провели у Чанг Маї, потім поїхали до Чанг Раю, де і проводили все наше служіння. В нас була дуже хороша власниця хостелу, в якому ми зупинялись. Її звати Віва і вона стала християнкою 4 роки тому. Це було велике благословіння, тому що вона нам дозволяла проводити репетиції навіть о 12 ночі, тому що наступного дня ми мали їхати виступати в церкву. Нас знімали і це транслювалося по всьому Таїланду. Вона нам допомагала, сама долучалась до нас, готувала з нами. У нас був вечір української кухні, ми запрошували тайців. Це було дуже великим благословенням, – ділиться Маша Чебуракова.

- Я поділюсь про благословіння на вечір прославлення. Найбільше була наша улюблена жіночка, яка стояла майже в першому ряді. Вона співала голосніше ніж ми всі на сцені і весь цей спів був перемішаний з «алілуя!», «амінь!» і в цей же час підтанцьовувала. Завдяки їй зник будь-який страх бути на сцені, при тому, що я дуже цього боюся і соромлюся, пропала незручність. Ми всі розуміли, що ми на одній хвилі. Вона була нашим «вогником». Вона і досі нам пише, дзвонить та коментує наші фотографії, – говорить Анастасия Стьопочкина.

- Якщо тайці повірять в Бога - вони запалять весь світ, – каже Настя Ломако.

- Я думаю, що я хочу подякувати Богу також і за важкі ситуації, адже я знаю що це Він їх запровадив для того, щоб побачити Його з різних сторін і довіряти Йому більше. Все було для нас благословенням, – каже Еббі Фергюсон.

Thailand- Чи є історія того, як тайці прийшли до Бога?

- Історія Віви. Вся сім’я Віви – буддисти і вона також була буддисткою. Я запитала, як вона пішла з буддизму в вірування Христа як свого Спасителя і вона просто сказала одну фразу : «Я знайшла правду». Це все. Більше вона нічого не казала. Ще вона додала:» З того моменту, як я знайшла правду, Бог повністю змінив моє життя. Я знаю, що все що я маю або мала і буду мати - це все через благодать» . Саме тому вона назвала свій хостел «Благодать». ЇЇ син також християнин і я впевнена, що для неї важко не бути буддисткою так як і для всіх християнин, з якими ми говорили.. Багатьох відкидає їхня сім’я.  В Таїланді ми зрозуміли, що їм не вистачає правди і благодаті, – мовить Еббі Фергюсон.

- Я впевнений, що багато з нас хто провів паралель із Україною і зрозумів, що Україна така ж сама. Україні також не вистачає благодаті та правди, – говорить Ден Сцебел.

- Які уроки ви взяли для себе і з якими хотіли би поділитись з оточуючими?

- Думаю у кожного з нас є різні уроки, але як з нашої групи, як Ден сказав Бог вчив нас благодаті. Ми стикнулися з певними ситуаціями повністю порожніми від благодаті. Деякі люди мали глибше розуміння благодаті і як їхнє життя повністю відрізняється від нашого, – ділиться Еббі Фергюсон.

- Я думаю кожному з нас довелося навчитись як практикувати нашу благодать. Іноді благодать - це просто ідея в нашій голові, допоки нам потрібно втілити її в суспільство, тому що кожен з нас різний. Благодать мала бути спільною в кожному з нас, – каже Ден Сцебел.

-Для мене було великим прикладом сім’я Карен і Браяна, те що вони удочерили двох дівчаток: 20 і 18 років. Як їхні життя відрізняються і як з вони з того беггранту прийшли, з різними історіями які можна читати лише в книжках. Вони прийняли благодать Карен і Браян у своє життя. Вони зовсім різні, і мене вразила історія однієї дівчинки, про яку я і досі думаю - Олівія. Коли я дивилась на неї, я подумала, що вона дуже давно з Карен і Браян. Вона активна, грала з нами на кахоні, гарне відчуття ритму, мало знає англійську, але спілкується. Коли я дізналася її історію, що вона зовсім недавно була удочерена(10 днів), вона досить маленькою дівчинкою була продана в рабство своєю ж матір’ю. Пізніше жінка, яка врятувала її від рабства, через деякий час вчинила самогубство. Пізніше Олівія потрапила у Фонд бідних дітей і потрапила у сім’ю Карен і Браяна. Я досі думаю про те, яке у неї могло бути майбутнє, якби не ця сім’я. Їй 15 років і вона так радіє життю. Це було для мене великим прикладом того, як приймаючи благодать приймаєш рішення жити і радіти кожному дню. Також Карен і Браян були великим прикладом того, що треба йти, треба робити інакше що могло б статися з Олівією, з іншими дівчатами. Вони прокидаються о 5-й ранку і дуже пізно йдуть спати. Вони цілий день працюють і постійно займаються якимись проектами, – розповідає Анастасія Ломако.

- Які перші враження від місіонерства?

- Не знаю як інші, але я собі уявляла, що ми будемо спати на землі. Але по правді нам дуже пощастило. Карен і Браян були з нами весь час, вони дуже сильно про нас турбувались. Вони старались нам щось і показати і не загрузити. Це була площадка роботи Бога через нас, але Бог працював і в нас. Тому не знаю, для кого була більш корисна поїздка, – ділиться Катерина Кузик.

- Коли ти служиш іншим, ти відчуваєш, що Бог через служіння благословляє ще більше тих людей. Коли ти служиш, ти просто розумієш, що ти хочеш продовжувати, бо бачиш Божу роботу в кожній хвилині того, що ти робиш, ти розумієш, для чого ти це робиш. Дуже велике розуміння того, що щоб бути місіонером, не потрібно їхати далеко. Ми можемо бути місіонерами тут, в нашому місті. Просто служити. Просто щоб це зрозуміти, нам довелося поїхати в Таїланд, – вважає Маша Чебуракова.